ПЕРЕПРОШУЮ, ЧИ КРІМ ПРАВ НА МІЙ ТЕКСТ, ВИ Б НЕ ХОТІЛИ ЗАБРАТИ ТАКОЖ І МОЇ ОРГАНИ?

Тук-тук. Двері відчиняються, і ми бачимо двох чоловіків у білих халатах, які запитують: «Ми можемо забрати Вашу печінку? Згідно правил перед цим пан повинен померти. Але не хвилюйтесь! Зібрані органи рятуватимуть людям життя». Абсурд, чи не так? Звичайно, адже це знаменитий скетч з «Сенсу життя за Монті Пайтоном».

Клік, клік. Після трьох років роботи над проектом, що фінансувався з власної кишені чи дослідницького гранту, автор відправляє статтю у журнал і чує від редактора: «Дякуємо за надісланий текст. За його публікацію потрібно заплатити 1000 доларів. Після публікації Ви не зможете його ні передрукувати, ні розмістити на своїй домашній сторінці, ні в репозитарії. Лише читачі, які заплатять 39 доларів, матимуть можливість прочитати Ваш текст. Ви віддаєте всі авторські майнові права на свою роботу». А ось це вже не абсурд, це сувора реальність наукового життя.

Кадр з к/ф «Сенс життя за Монті Пайтоном». Скріншот з YouTube.

Кадр з к/ф «Сенс життя за Монті Пайтоном». Скріншот з YouTube.

Скільки я вже мав бесід з авторами, що раптом згадували про авторське право і бідкались: «Ну, то я вже втратив свою книгу і більш нічого не можу вдіяти». Коли ж я їх запитував: «А що за договір ти підписав/підписала?» – найпоширенішою була відповідь: «Не знаю, але напевно я віддав усі права і тепер нічого не можу зробити. Якщо ж зроблю, то порушу закон». А я завжди також додаю: «І ще прийдуть забрати нирку, бо згідно договору її ти теж зрікся?».

У скетчі Монті Пайтона чоловікам у білих халатах, які забирають печінку від «донора-добровольця», дружина донора пояснила, що її чоловік ходив у бібліотеку і бачив, що хтось там щось підписував. Він і собі щось підписував, а потім повертався додому переповненим благих намірів.

Автор також має хороші наміри. Працюючи над статтею та книгою, він прагне розвиватися і розширювати знання про світ навколо себе. Він переповнений благими намірами і йде у видавництво, яке також переповнене благими намірами. І книгу надрукують, і статтю, і… казочці кінець. Автори, як правило, самі не дбають про свої інтереси, а потім скаржаться та шукають винних у своїх бідах.
Коли ми вже приходимо у видавництво, то повинні піклуватися про свої власні інтереси, а не про інтереси видавця. Найкраще поцікавитися умовами договору ще на етапі вибору місця публікації. Адже в наш час функціонує так багато хороших брендів, що дозволяють розміщувати контент в Мережі, а публікації багатьох престижних журналів вже знаходяться відкритому доступі.

Докладніше про це читайте в:

Kulczycki E. Przepraszam, czy oprócz praw do mojego tekstu nie zechciałby Pan zabrać jeszcze moich organów? // My, dzieci sieci: wokół manifestu. – 2013. – s. 25-27. – Tryb dostępu : URL : http://ekulczycki.pl/warsztat_badacza/przepraszam-czy-oprocz-praw-do-mojego-tekstu-nie-zechcialby-pan-zabrac-jeszcze-moich-organow/.